Ісидор Ізу

Ісідор Ізу (фр. Isidore Isou; справжнє ім’я – Іона-Ісідор Гольдштейн; 29 січня 1925, Ботошані – 28 липня 2007, Париж) – французький поет, кінокритик, кінорежисер і артист, який іммігрував із Румунії. Засновник авангардистського напряму під назвою леттризм, коріння якого сягає дадаїзму і сюрреалізму, являючи собою переробку і переосмислення цих напрямів.

Біографія
Народився 29 січня 1925 року в єврейській сім’ї дрібного підприємця в румунському місті Ботошані під ім’ям Іона-Ісидор Гольдштейн. У дитинстві мати називала його пестливим ім’ям Ізу, яке згодом буде взяте майбутнім поетом як псевдонім.

Початок творчого шляху
Ще під час перебування в Румунії в Ісідора Гольдштейна з’явилися перші натяки на твори (тексти, малюнки) у стилі, який згодом буде названо леттризмом. За словами самого Ізу, історія леттризму починається 19 березня 1942 року, коли він у перекладеному румунською мовою творі філософа Кейзерлінга фразу “Поет розширює слова” неправильно прочитав як “Поет розширює голосні”.

Після того, як 1944 року радянські війська увійшли до Бухареста, наприкінці року він разом із трьома своїми товаришами випустив перший номер авангардного літературно-художнього видання “Da”, що був чотиристорінковим. Примірники цього міні-журналу збережені не були. Наступні випуски журналу взагалі роздруковані не були, оскільки ще перший випуск був заборонений радянською військовою цензурою і партійними органами. У науковій літературі докладних відомостей немає. Однак один з авторів задуму випуску журналу Серж Московічі згадував, що на першій сторінці номера було вміщено статтю Ізу про “вербізм” (яку згодом Ізу і перейменує на “леттризм”), а на останній розташовувалася його власна робота, що розповідала про виниклі в процесі роздумів на тему каббали ідеї “світлодживопису”, у роботі пропонувалося використовувати замість усталених інструментів живопису різнокольорові промені світла.

Переїзд до Франції
Після тиску цензури в радянській Румунії Ізу переїжджає в серпні 1945 року до Парижа. 24 серпня він вирушає до редакції видавництва “Галлімар”. Спочатку він намагався зустрітися з головним редактором Жаном Поланом. Під натиском несподіваного відвідувача видавництва секретарка повідомила, що Жана Полана немає, тоді Ізу повідомив, що він журналіст, попросивши провести його до самого Гастона Галлімара. На зустрічі з останнім мігрант із Румунії передає йому рукопис своєї книжки “Введення в нову поезію і нову музику”. Глава видання погодився її розглянути, але рішення про публікацію не було.

Восени того ж року в паризькій крамниці для мігрантів єврейського походження познайомився з Габріелем Помераном. Саме вони удвох і заснували угруповання леттристів (від французького слова “lettre” – буква). Померан став активним пропагандистом леттризму, створюючи твори на його основі.

Початок активної леттристської діяльності
8 січня 1946 року в Залі вчених товариств відбувається Перша леттристська маніфестація, де Ізу виступає з промовою “Перша буква леттристів”.

21 січня на прем’єрі п’єси Трістана Тцара “Втеча”, що відбувалася в Théâtre du Vieux-Colombier, Ізу, Померан, а також інші соратники леттризму, які перебували в залі, почали вигукувати гасла, одним із яких було: “Дада мертвий! Його місце зайняв леттризм!”, унаслідок чого виставу і пов’язану з нею лекцію про творчість відомого дадаїста було зірвано. Ісідору Ізу вдається мигцем продемонструвати свої поетичні досягнення публіці, що зібралася в театрі. Цей акт привернув увагу до леттристів з боку газетярів.

Влітку 1946 року виходить перший номер журналу “La Dictature Lettriste”, в якому, зокрема, було вміщено статтю Ізу “Доповнення до леттристської диктатури” та колективний маніфест “Поетичні та музичні принципи леттристського руху”. У першому творі леттризм в особі його теоретика остаточно задекларував народження нового сенсу поезії, що полягав у позбавленні смислу самих слів, додання оновленого смислу знаку (попервах – літері). У цей же період до групи приєднується художник і поет Франсуа Дюфрен, який згодом розвивав “ультралеттризм” – власний напрям у фонетичній поезії.

1947 року Ізу складає першу леттристську симфонію “Війна”, яку буде записано лише півстоліття потому.

У квітні того ж року видавництво “Галлімар” все ж таки опублікувало “Вступ до нової поезії та нової музики”, видання відкривалося основоположним для леттристів текстом – “Маніфестом леттристської поезії”, який датований 1942 роком.

21 червня 1947 року Ілля Зданевич виступив у залі Товариства географії в Парижі з доповіддю “Після нас хоч леттризм”, у якій він стверджував, що творчі досліди леттристів просто відтворюють ранні досліди дадаїстів і російських заумників. Леттристи, які перебувають у залі, серед яких був і Ісидор Ізу, активно протестують, усе це призводить до бійки.

5 грудня 1947 року на виступі в Залі вчених товариств Ізу зачитує фрагменти свого памфлету “Роздуми про Андре Бретона”, наступного року “Еditіons Lettristes” опублікувало цей твір, у якому розповідалося про кілька зустрічей з основоположником сюрреалізму.

Цього ж року було видано працю “Створення Імені, створення Месії”, де Ізу проголосив себе Месією.

1948 року туніський журнал “Hikma” друкує роботу основоположника леттризму “Леттризм і революція молоді”.

На початку 1949 року вийшов еротичний роман Ізу під назвою “Ізу, або Механіка жінок”, у якому йшлося про те, як автор переспав із 375 жінками після свого переїзду до Парижа. Книгу заборонили, а самого Ізу за рішенням суду посадили до в’язниці (за іншими даними – у психіатричну лікарню), але там він пробув недовго.

Наприкінці 1949 року виходить перший із трьох томів політекономічної праці Ізу “Трактат про ядерну економіку. Повстання молоді”, у роботі висловлюється ідея, що в сучасному суспільстві рушійною революційною силою є не пролетаріат, а молодь.

Влітку 1950 року видається метаграфічний роман основоположника леттризму “Щоденники богів”, побудований на біблійних сюжетах.

15 серпня 1950 року починаються зйомки фільму “Трактат про слину і вічність” (фр. Traité de bave et d’éternité)”.

Приблизно в цей самий період було опубліковано книжку “Уточнення про мою поезію і про мене”, що розкриває читачам принципи побудови поезії Ізідором Ізю, а також було дано відповідь на винесене в заголовок однієї зі 170 частин запитання: “Чому Ізю є найвеличнішим поетом сучасності?”. Крім цього, книга також містила кілька віршів під загальним заголовком “Десять прекрасних поем”.

Ще наприкінці 40-х років до леттристів приєдналися такі поети, як Жан-Луї Бро і Жиль Вольман, тоді ж до групи вступив поет Серж Берна, згодом відомий як організатор скандально відомої акції леттристів у паризькому соборі Нотр-Дам…

1950 року до леттристів приєднався Моріс Леметр, який став у цьому русі однією з найвпливовіших постатей, а також близьким соратником Ізу. Саме під керівництвом Леметра наприкінці 1950 року вийшов перший номер леттристського журналу “Ur”, де було опубліковано статтю Ізу “Нотатки про майбутні сили образотворчих мистецтв і про їхню смерть”, присвячену теоретичним аспектам гіперграфічного мистецтва.

20 квітня 1951 року, на закритті четвертого Каннського кінофестивалю, відбулася презентація чорної версії фільму “Трактат про слину і вічність”. На показі був присутній майбутній лідер Ситуаціоністського інтернаціоналу Гі Дебор, який вирішує приєднатися до угруповання леттристів.

У журналі кінофестивалю публікуються дві статті Ізу про кіно. 26 квітня того ж року газета “Combat” опублікувала ще одну його статтю на цю тему.

23 травня 1951 року завершується робота над “Трактатом про слину і вічність”, прем’єрний показ кінцевої версії відбувся в Парижі, в кіноклубі Музею людини.

У квітні 1952 року в леттристському журналі “Ion” публікують розлогу статтю Ізу “Естетика кіно”, у ній встановлюють основні принципи нового кінематографа.

У червні того ж року Ісидор Ізу бере участь у зйомках фільму Гі Дебора “Завивання на честь де Сада” як один із п’яти акторів, чиї голоси звучать за кадром.

Розкол у леттристському русі
Влітку 1952 року в угрупованні леттристів, що розрослося майже до двадцяти осіб, з’являються ознаки розколу: Берна, Бро, Вольман і Дебор потайки від Ізу створюють Леттристський інтернаціонал – фракцію всередині угруповання леттристів.

29 жовтня члени створеного угруповання влаштовують провокації на прес-конференції Чарлі Чапліна. 1 листопада з’являється заява Ізу, Померан і Леметра “Леттристи дезавуюють образи на адресу Чапліна”, опублікована в газеті “Combat”. Це стало остаточним приводом для розколу між двома угрупованнями: леттристами Ізу і Леттристським інтернаціоналом. Уже офіційно, до 1957 року (рік зникнення Леттристського інтернаціоналу), рух леттристів існував у вигляді двох протиборчих організацій.

Останні роки життя і творчої діяльності
У 1995 році в Ізу починаються серйозні проблеми зі здоров’ям.

18-22 вересня транслюється серія з п’яти півгодинних інтерв’ю в передачі “Живцем” на радіостанції “France Culture”, присвячених ідеям і життю засновника леттризму.

Протягом 1999 року Ізу розпочинає проєкт із запису своїх музичних творів (що складаються винятково з вокальних партій, які виконуються одночасно кількома співаками-декламаторами, що створює ефект поліфонії), які були вигадані ще 1947 року, – першої леттристської симфонії “Війна” і “Трьох веселих фрагментів”. Також цього ж року він складає і записує “Симфонію № 3”. Записи вийшли 2000 року на компакт-диску “Леттристська музика”.

21 жовтня 2000 року Ісідор Ізу виступає в сорбоннському амфітеатрі “Guizot” з лекцією про основні ідеї леттризму в рамках великого симпозіуму “Місто успіху”, присвяченого темі уяви. Це був його останній публічний виступ, де він уже пересувався в кріслі-каталці.

У 2001 році записує свою четверту симфонію під назвою “Ювенал”, компакт-диск із записом симфонії був випущений через три роки.

Видавництво “Al Dante” 2003 року перевидало книгу “Креатика, або Новатика”, опубліковану до цього крихітним тиражем. Це об’ємне видання майже в 1500 сторінок об’єднало всі томи книги під однією обкладинкою.

У 2006 році основоположник леттризму записав “Симфонію № 5”. Це був останній твір Ісідора Ізу.

Смерть
Ісидор Ізу помер у Парижі 28 липня 2007 року у віці 82 років, перебуваючи у своїй квартирі.

3 серпня 2007 року в присутності 30 осіб його тіло було кремовано на паризькому кладовищі Пер-Лашез.

Сім’я
Був одружений. Від шлюбу народилася дочка Катрін Гольдштейн – відома французька математикиня, авторка книжок з теорії чисел та історії математики; крім цього серед її робіт є і присвячені леттризму.

https://www.wikiart.org/en/isidore-isou

Author: Наталія Назаренко